Довір’я – це така річ: якщо раз загубив, то не шукай на тому ж місці, — все одно не знайдеш!..
І.Вільде, польська письменниця
Жаль, що людське життя – не пісня. Та й пісня не така проста річ. Один веде її легко і просто, наче дихає, таким красивим чистим голосом, що й солов’ї німіють! Другий п’яно дере божевільне попурі з бісівського репертуару, до того ж так бреше, що «Заспівали козаченьки…» виходить приблизно як «Ой мороз-мороз!..»
Отже, життя – не пісня… Але в пісні, як у житті, все ті ж драматично-комічні колізії, на зразок: «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела…». Здогадуєтесь? Ні-ні, я не про залицяння закоханого парубка до дівчини — вертихвістки, яка день в день годує його різними «завтраками»… У понеділок обіцяє хлопцеві піти по барвінок, у вівторок – поцілувати разів сорок, у середу — сходити по череду… І так весь тиждень, а потім починає з початку. Одним словом, водить та й водить хитрюща дівка парубка за носа, а він не полишає віри… Ну що тут скажеш — закоханий по самі вуха!.. Та я не про закоханих і не народну пісню, а про наше життя. Бо які вже там пісні, коли вибори на носі! А міська влада, остаточно втративши довіру своєї громади, знову вийшла «на старт» чи не всім своїм складом… Читать далее →